Фізико-географічні країни

Природна країна або Фізико-географічна країна — територіальний регіон земної поверхні, що володіє внутрішньою єдністю й своєрідними рисами природи (наприклад Левант, Кавказ, Крим).

    Процес їхнього виявлення — одна з форм синтезу у фізичній географії.

Визначаються особливостями систематики природних територіальних комплексів окремих частин земної оболонки (гори, нагір'я, пустелі, рівнини і інші). Типологічний підхід у фізичній географії сприяє встановленню подібності природних територіальних комплексів, що дозволяє звести їх у класифікаційні групи — типи, класи, види й інші.

     Фізико-географічних (географічні) країни об'єднуються в групи на основі географічної близькості і природної єдності (наприклад Передня Азія).                                                                                                                  

     Природні країни поділяються на зони, райони і інше. Дослідження малих територіальних комплексів, що входять до складу географічного ландшафту (хребти,долини, гирла, урочища, фації і інших) дає основу для їх класифікації. Районування може вироблятися з комплексу ознак, що охоплюють майже всі компоненти природного (фізико-географічне (або ландшафтне)) середовища, і по яких-небудь часткових ознаках — рельєфу, клімату, ґрунтам і інше. 

       Також під фізико-географічною країною розуміється частина материка, що сформувалася на основі великої тектонічної структури (щита, плити, платформи, складчастої області) і спільності тектонічного режиму в неоген-четвертинний час, що відрізняється певною єдністю рельєфу (рівнини, плато плит, височини щитів, гори і нагір'я), мікроклімату і своєю структурою горизонтальній зональності і висотної поясності. Приклади: Російська рівнина, Уральська гірська країна, Сахара, Фенноскандії. 

      На картах фізико-географічного районування материків зазвичай виділяють 65-75, іноді і більше природних країн.

   Ще одним визначенням фізико-географічної країни може буть –  великі частини суходолу, що займають сотні тисяч і навіть мільйони квадратних кілометрів, їх утворення і розвиток пов’язані з великими тектонічними структурами (платформи, складчасті області).

      Розрізняють рівнинні і гірські фізико-географічні країни, які характеризуються властивими їм системами ландшафтної зональності.

Для фізико-географічних країн є певні критерії виділення, такі як:

1.               Положення у межах великих геоструктур, які мають спільну історію розвитку за неотектонічний етап;

2.               Орографічна єдність (гори, рівнини);

3.               Спільність процесів, тепло- і вологообміну;

4.               Своєрідність набору  природних зон або висотних поясів.

Прикладами фізико-географічних країн можуть буть: Східно-Європейська рівнина, Середземномор’я, Урал, Британськi острови і Герцинська Європа, Гвіанське нагір’я і Гвіанська низовина, Бразильське плоскогiр’я, рiвнини Opiноко, Острів Тасманія , Гренландія тощо.

      Для початку розглянемо Україну, як фізико-географічну країну.

Україна

      Більша частина України знаходиться у межах Східно-Європейської рівнинної країни. Українські Карпати -частина Альпійсько-карпатської гірської фізико-географічної країни, а Кримські гори - частина Кримсько-Кавказької гірської фізико-географічної країни.

     Рівнинна територія України належить до країни, що розташована у межах давньої докембрійської платформи, фундамент якої перекритий товщею мезозойських і кайнозойських відкладів, їх горизонтальне залягання і зумовлює рівнинність поверхні України. Ландшафтні зони на рівнинній частині території України змінюються з півночі на південь.
      Українські Карпати і Кримські гори є складчастими спорудами, що сформувалися у результаті альпійського горотворення. Для цих фізико-географічних країн характерна вертикальна зміна ландшафтних поясів, оскільки з підняттям угору змінюються умови ландшафтоутворення, розвиток фізико-географічних процесів. Українські Карпати і Кримські гори – фізико-географічні країни, що чітко відмежовуються від рівнинної частини.

    Якщо розглядати це у відсотковому співвідношенні, то: Східно-Європейська рівнина (південний захід) — 93,4% площі України; Українські Карпати (схід Альпійсько-Карпатської гірської країни) — 5,6%; Гірський Крим (захід Кримсько-Кавказської гірської країни) — 1%.

      Фізико-географічні країни по різним частинам світу. Починаючи з Євпори.

Фізико-географічне районування Європи.

     В межах територiї Європи практично неможливо провести чiткi кордони мiж фiзико-географiчними країнами, як з точки зору iсторiї геологiчного розвитку, так i клiматичних закономiрностей, якi порушуються рельєфом.

     Регіональний огляд природи Європи і прилеглих до неї островiв здiйснюється за такою схемою:

1. Європейський сектор Арктики та субарктики.

2. Фiзико-географiчнi країни:

·        Фенноскандiя;

·        Середньоєвропейська рiвнина;

·        Британськi острови і Герцинська Європа;

·        Альпійсько-Карпатська Європа;

·        Середземномор’я;

·        Схiдно-Європейська рiвнина;

·        Урал.

ЕВРОПЕЙСЬКИЙ СЕКТОР АРКТИКИ і СУБАРКТИКИ

       Архiпелаги Пiвнiчного Льодовитого океану (Шпіцберген, Земля Франца-Йосифа, Нова Земля), а також острiв Ісланцiя характеризуються певними спiльними рисами, якi визначаються iх положенням в арктичному i субарктичному поясах. Вiдмінності пояснюються iх рельефом i положенням в Атлантичному секторi Арктики, що зумовлює клiматичні особливостi. Загалом же район вiдрiзнясться вiдносно м’яким клiматом у зв’язку з впливом Пiвнiчно-Атлантичної течії та iнтенсивною циклонiчною дiяльнiстю. В напрямi на пiвнiч i схiд зростас суворiсть клiмату й арктичної природи.