Великі географічні відкриття

 1.Короткий вступ: визначення поняття «географічні відкриття»,  їх поділ.

Географічне відкриття — знаходження нових географічних об'єктів на планеті Земля, відкриття нових емпіричних і теоретичних закономірностей у географічній оболонці, поглиблення пізнання сутності географічних явищ та зв'язків. Фундаментальне поняття історії та теорії науки.

Періодізація розвитку географічних відкриттів за А. Г. Ісаченко:

·         антична географія;

·         середньовічна географія;

·         Великі географічні відкриття;

·         нова географія (кінець XVIII — початок XIX століття);

·         зародження сучасної географії (кінець XIX — початок XX століття);

·         новітня географія (1918–1945 роки);

·         сучасна географія (від 1945 року).

Епоха Великих географічних відкриттів — період в історії людства, що розпочався у XV столітті і тривав доXVII століття, в ході якого європейці відкривали нові землі і морські маршрути до Африки, Америки, Азії та Океаніїв пошуках нових торгових партнерів та джерел товарів, які користувалися великим попитом у Європі. Історики зазвичай співвідносять Великі географічні відкриття з першопроходницькими далекими морськими подорожами португальських та іспанських мандрівників у пошуках альтернативних торгових шляхів у «Індії» зазолотом, сріблом і прянощами.

2.Передумови Великих географічних відкриттів

Лише невелика частина історичних дат можуть пишатися своєю епохальністю для світової цивілізації. Саме такою датою може, по праву вважатися 1492 рік – відкриття Колумбом Америки. Сучасний читач може слушно заперечити, що існують свідчення, про відкриття Америки задовго до Колумба – найбільш відоме, це експедиція вікінгів у 1000 р., і заснування поселення Вінланд. Проте, в той час не відбулося встановлення тісних економічних та культурних контактів з Новим Світом. Колумб відкрив не тільки Америку (хоча до самої смерті він вважав, що це була Індія), але і двері до Нових Часів. Зміни до яких призвела ця подія були епохальними, не тільки для європейців, але і для місцевого населення Америки, Чорної Африки, Азії та Океанії.

Після Великих географічних відкриттів (ВГВ) – жодна більш-менш значна подія у світі мала значення вселенського масштабу, і після цього звичайний ураган в Карибській затоці, не тільки шкодить місцевому населенню, але й впливає на світові ціни нафти та інших ресурсів.

Великими Географічними Відкриттями називають період історії людства з кін. XV –  до кін. XVII ст., коли відбулося відкриття нових земель і торгових маршрутів у Азії , Америці, Африці, Океанії. Термін ВГВ є доволі умовним, адже він відображає європоцентричний ( в центрі всього європейське світосприйняття) принцип географічних досліджень. Тобто, землі які відкрили європейці у кін. XV – XVII ст. були населені, і частково відомі у Європі, йдеться про встановлення економічних та культурних зв’язків (так званий Колумбів обмін).

Китайська і мусульманська цивілізації мали значно вищій рівень науково-технічного розвитку ніж Європейська, але особливості їхньої культури не сприяли ВГВ, хоча обмежені контакти їх Америкою, Південною Африкою і Океанією були цілком можливі. ВГВ – це феномен саме Європейської цивілізації. У Китаї задовго до Європи був відомий компас, були наявні надійні судна для океанського плавання, картографія була на значно вищому рівні, але не було бажання до здійснення відкриттів нових земель та встановлення постійних контактів з ними.

 Термін ВГВ можна вживати в двох значеннях:

1.     У вузькому –  відкриття європейцями нових земель за межами Європи.

2.     У широкому – встановлення тісних економічних, культурних та політичних контактів з Новим Світом, формування системи колоніальних імперій, глобалізація світової економіки.

Причини та передумови Великих географічних відкриттів.

ВГВ не були явищем спонтанним, передумови ВГВ сягають, не тільки часів ПізньогоСередньовіччя (XIV-XV ст. ), а значно раніших часів. Ще від  часів Античності європейці цікавилися загадковими землями з песиголовцями, людьми з одною ногою, але ще більше людей в усі часи «цікавить» жадоба наживи – золото, срібло та інші дорогоцінними  металами. Проте до винайдення домашнього холодильника існувало ще одне «золото» – прянощі, яке дозволяли відносно тривало зберігати продукти, що швидко псуються – передусім м’ясо. Але прянощі – перець, кориця, коріандр та ін. не росли в Європі, а лише в Південній Азії.

Ще в часи Римської імперії, потім в добу Середньовіччя, існувала обмежена караванна торгівля прянощами між Сходом і Заходом, яка приносила величезні прибутки грецьким, італійським та арабським купцям, і перекачувала дорогоцінні метали з Європи в Азію, адже європейські торговці не могли нічого запропонувати в замін, крім золота і срібла. Ця торгівля тривала до 1453 року, коли турки захопивши Константинополь взяли під контроль  торгові шляхи із Заходу на Схід, і припинили торгові контакти Заходу і Сходу. Європейці починають шукати нових, обхідних шляхів до Індії.

Важливою передумовою ВГВ були зміни в світогляді людини. XIV – XVI ст. називають Добою Відродження або Ренесансом. Відбувається відродження античних традицій в філософії, літературі, мистецтві. Але найбільш характерною рисою епохи Відродження було перехід від теоцентризму (в центрі світогляду людини є Бог) до антропоцентризму (в центрі світогляду людини стає сама людина). Середньовічна культура у переважній більшості була аскетичної, спрямованою на внутрішній світ людини. Спасіння кожної людини, за християнським віровченням, залежало від кожної людини особисто, яке досягалося через виконання Божих Заповідей, дотримання, посту, регулярної молитви та різноманітних аскетичних вправ. Зовнішній світ був, хоч і не ворожий, але такий, що не заслуговує достатньої уваги.

З XI ст. у Європі відбувається ріст населення, і разом з ним міст. Це призводить до демографічної кризи – перенаселення Європи. У XIV ст. епідемія чуми під назвою «Чорна смерть» сповільнила цей процес, але зупинити не могла.  У Європі стає тісно, люди починають шукати нових кращих земель – відбувається внутрішня колонізація, заселення слабо обжитих регіонів Європи, а також Хрестові походи – спроба культурного обміну з неєвропейським світом, яка закінчилася невдало. Проте з часом Європа починає задихатися від надлишку населення.

Доба Відродження зміщує акценти з внутрішнього світу людини на зовнішній. У Європі виникає велика кількість університетів, з винайденням книгодрукування у середині XV ст.,  кількість інформації збільшується в рази практично за кілька десятиліть. У Європі стає все більше освідченного населення, яке позбувається багатьох забобонів, і не боїться навколишнього світу. І хоча європейське село залишалося практично середньовічним (традиційним) до початку XX ст. з розвитком освіти з міського середовища виникає освічена еліта, яка може сприймати передові досягнення освіти та науки, що до цього було практично неможливим.

Розвиток освіти  спричиняє переворот в галузі науки і техніки. Виникають новий тип кораблів – каравели, які можуть плавати проти вітру та у відкритому океані. Покращується навігація – винайдення компасу, квадранту і астролябії. Збільшується тоннажність кораблів з 500 до 2000 тис. тон, що дозволяє перевозити значно більше вантажу та людей. Новітні досягнення у картографії дозволяли використовувати персональні карти для каботажного плавання – портулани. На кінець XV ст. більшість освічених європейців відходять від ідеї плоскості Землі, і починають сприймати ідею, що Земля куляста.

Отже коротко підсумовуючи передумови ВГВ можна зробити такі висновки:

1.     ВГВ – це європейське явище, прагнення європейської християнської цивілізації до постійного розширення, експансії.

2.     Зміни в світогляді людини. Люди стали більш відкритими до зовнішнього світу, перестали боятися далеких невідомих країв.

3.     Економічна вигода. Слабкий розвиток економіки Європи сприяв пошуку шляхів до швидкого збагачення. Захоплення турками Константинополю, і припинення торгових зв’язків з Сходом сприяло  пошуку нових торгових шляхів.

4.     Перенаселення Європи. У Європі виникає надлишок населення, відбувається концентрація значної кількості людей, серед яких з’являється багато енергійних людей готових до пошуку нових земель та інших ризикових операцій.

5.     Розвиток освіти, науки і техніки. Людство все більше переконується, що Земля куляста. Виникають технічні передумови для ВГВ

Португальські відкриття в Атлантичному океані

Сучасна  територія Португалії сфорумавалася приблизно до кінця ΧΙΙΙ ст. коли останні арабські завойовники покинули країну. Проте положення на периферії Європи, аж ніяк не сприяло економічному розвитку Португалії, яка не мала виходу до Середземного моря і не мала змогу вести торгівлю з багатими країнами Сходу.

Ситуація погіршувалася, ще й тим, що Кастилія – одне зі державних утворень на Піренейському півострові набирала сили, і погрожувала державній незалежності Португалії. З усіх сторін Португалію оточували вороги – кастильці, араби, шлях до середзимноморської торгівлі був закритий. Перед португальцями залишався відкритим лише таємничий на ΧΙV -  ΧV ст. Атлантичний океан. Доля не залишала вибору для португальських правителів, потрібно було – “відкривати Атлантичний океан”. До португальців доходили чутки про “казкову Індію”, з її нескінченними багатствами.

На початку  ΧΙV ст. вже існували думки про те, що Земля куляста, а не плоска, як вважалося до цього. Португальські королі починаючи від Дініша Ι прагнули залучати до служби італійських моряків з морської республіки Генуя, де проживали найкращі мореходи того часу.

Важливу роль в історії Великих географічних відкриттів відіграв принц, а потім король, Енріке Мореплавець ( хоча сам ніколи не виходив в море). Енріке був дуже неординарною людиною, яка поєднувала у собі талант державного діяча, місіонера, хрестоносця. Принц Енріке прагнув взяти під контроль  Транссахарську торгівлю, і торгівлю на вздовж узбережжя Африки. Для розвитку мореплавства Енріке прагнув залучати на службу якомога більше італійських мореходів, а також побудував у приморському місті Сагреш обсерваторію та навігаційну школу.

У 1415 році португальці захопили м. Сеуту на Марокканському узбережжі, яке стало форпостом для проникнення в глиб Африки. Близько 20-х років ΧV ст. португальці досягли островів Мадейра. Через десятиліття португальці утвердилися на Азорських островах. У 1456 році  португальці мореходи дійшли до островів Зеленого Мису (нині Кабо-Верде). На початку 60-х років ΧV ст. португальці добралися до берегів Гвінейської затоки.

У 1471 році португальці дійшли до Екватору – островів Зеленого Мису (Кабо-Верде). Відкриття шляху до Індії стало лише питанням часу. Відкриття морського шляху до Індії здійснив Бартоломео Діаш у 1488 році дійшовши до мису Доброї Надії, який він назвав «мисом  Штормів». Свою сучасну назву мис Доброї Надії отримав внаслідок указу про перейменування, який видав король Португалії Жуан II (надії на відкриття Індії).

Для завершення «Відкриття Індії» португальський король Мануель у 1497 році відправляє експедицію на чолі з Васко да Гамою. Експедиція складалася з чотирьох кораблів, метою якої було потрапити до Індії, та встановити контакт з індійськими купцями.  Влітку експедиція вийшла із м. Лісабон тримаючи курсу на південь вздовж узбережжя Африки.

У 1498 році Васко да Гама дійшов до кенійського міста Малінді, де заручившись підтримкою місцевого султану, і взяв на борт місцевого лоцмана Ахмеда ібн Маджида. За допомогою Ібн Маджида португальці 20 травня 1498 року увійшли до індійського міста Калікут. Придбавши партію прянощів Васко да Гама у вересні 1499 році повернувся до Лісабону. Назад по Португалії потрапило менше половини складу експедиції, проте не дивлячись на всі труднощі членів експедиції зустріли як героїв, а продаж спецій придбаних в Індії, повністю  покрив усі витрати на експедицію.

Відкриття морського шляху до Індії Португалія стала передовою державою і отримала право на монопольну торгівлю   з країнами Південної та Південно-Східної Азії. Португальці силою захопили панівне положення в торгівлі з Індією. За допомогою в переваги у вогнепальній зброї, португальські купці силою прибрали до рук місцеву торгівлю, позбавивши панівного положення арабських купців в торгівлі з Індією.

Поступово португальці проникають в Південно-Східну Азію, Південний Китай, а у 1542 році відкривають Японію.  Португальці в силу слабості матеріальних ресурсів не могли захопити всі нововідкриті країни, і тому починають встановлювати свій контроль над основними торговими пунктами, такими як Гоа в Індійському Океані, і Ормуз на березі Перської Затоки та ін.